ТВОРЧІСТЬ М.М. КОЦЮБИНСЬКОГО НЕПОМІТНО, АЛЕ НЕМИНУЧЕ ДОПОМАГАЄ ЛЮДИНІ СТАВАТИ ЛЮДИНОЮ
Михайло Михайлович Коцюбинський, безперечно, – один із найвизначніших українських письменників кінця Х1Х початку ХХстоліття, провідною темою творчості якого є пошуки сенсу життя через розуміння добра і зла, життя і смерті, любові та самотності. У його творах спостерігає мотакий підхід до зображення статусу людини у світі, де навколишнє середовище починає розглядатися як частина духовного світу людини, а сама людина постаєспорідненою з природою. Мабуть, саметому кожне покоління знаходить у творчості Михайла Коцюбинського щосьнове, актуальне для себе і для свогочасу.
МихайлаКоцюбинського сучасники часто називали сонцепоклонником. Знайомство з його сонцесяйною творчістю вкотре підтверджує цю надзвичайно тонку й точну характеристику. Висока художність, вражаюче багатство, світла простота думки й справді мовби пронизують читача життєдайним сонячним промінням, звеличуючи й наснажуючи для добра і творення. Його творчість непомітно, але неминуче допомагала людині ставати людиною. Можливо, саме це й мав на увазі, узагальнюючи його значення як митця, М.Горький, коли писав: «…У ньому кипить органічна гидливість до поганого. В нього тонко розвинена естетична чуйність додоброго, він любить добро любов’ю художника, вірить в його переможну силу, і вньому живе почуття громадянина, якому глибоко і всебічно зрозуміле культурнезначення, історична вартість добра».
Проникливі, витончені, гідні подиву соціально-психологічні новели й повісті майстра — однез найвищих художніх досягнень не тільки української прози. Яких би тем не торкався мудрий і вимогливий письменник, вони набирали особливого, неповторного звучання правди і краси, що, зрештою, означатиме кінцеве торжество життя. Саме любов до нього і спонукала шукати надійних шляхів до кращих, вільніших і радісніших його проявів.
Із спогадів М.Чернявського М.Коцюбинський саме і постає великим життєлюбом, що вбачав сенс буття в розкритті кращих природних якостей людини, в утвердженні високогуманних відносин, при яких ніхто ніколи не знатиме насильства, буде «поступатися своїм правом тільки тоді, коли імпульсом до того буде власнебажання чи переконання. Сучасники М. Коцюбинського з дивовижною одностайністю відзначали рідкісний збіг між вишуканою досконалістю й красою творінь та особистістю автора. Михайло Коцюбинський був один із тих незвичайних людей, при першій же зустрічі з якими у співрозмовника виникало магічне відчуття задоволення: «саме цю людину ти давно чекав, саме для неї у тебе є якісь особливі думки!» — згадував про М.Коцюбинського М.Горький.
Без сумнівно, так сприйматися може тільки людина, яку попри всі її достоїнства було наділено головним природним даром — любов’ю до людей. Митець за покликанням, М. Коцюбинський мріяв створити літопис добра. В епоху ж реакції, столипінських кривавих перетворень, час визисків і жорстокостей письменник змушений був творити літопис всенародного горя, поневірянь і випробувань. Але надія, як і мрія, не покидала письменника. Світлеі тверде переконання у неминуче справдження кращої долі пронизує кожне словомитця, кожну його інтонацію: «Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийдез того насіння? може, вогні?» «Intermezzo».
«Коцюбинський — письменник сучасний і динамічний, дуже потрібний нашій культурі, – писала Михайлина Коцюбинська. – Передусім — щасливим поєднанням традиційних культурних цінностей з відкритістю до художнього поклику доби. Активно переростав народницьку ідеалізацію, уникнув абсолютизації етнографізму, «доморощеності», того нальоту провінційності, що недавали українській літературі вирватися на широкі мистецькі простори. Майстер поетичної прози, він зумів вберегти своє слово від надмірної поетизації. Проза Коцюбинського лишилася прозою — з оригінальним новелістичним сюжетом, опуклими характерами, не перетворюється на плетиво художніх умовностей, коли, за влучним висловом Стуса, «багато слів на унцію смислу» [1] .
Як відомо, у нашому житті художня література відіграє визначну роль. У літературних образах і подіях ми намагаємося виявити повсякденне, звичне, а от реальні стосунки ми часто будуємо на прикладах ідеальних героїв і величних почуттів з прочитаних творів. З них ми пізнаємо життя, вчимося споконвічним духовним цінностям, знаходимо відповіді на своїчисленні питання.
Саме у світі героїв, створених М. Коцюбинським, талановитим митем слова, життя постає переднами не тільки таким, яким воно є у дійсності, але й таким, яким воно може і повинно бути. Як зазначає М. Коцюбинська, Коцюбинський і Тичина дали їй чуття слова, навчили дивитися на життя як на художній твір [2] .
Творчість Михайла Коцюбинського посідає почесне місце в історії вітчизняної літератури. Його послідовне звертання вічних проблем людського буття, зреалізоване увисоко художній формі, дає можливість для морального самовдосконалення читачів різних поколінь, непомітно, але неминуче допомагає людині ставати людиною.
ЛІТЕРАТУРА
1.Михайлина Коцюбинська: «Легше жити тоді, колизнаєш, що є-таки у світі щось справжнє» http://www.day.kiev.ua/50670/
2. Там же.
Володимир Алтухов, ст . викладач Донецького технічного національного університету
